Четвер, 18.07.2019, 20:57
Вітаю Вас Гість | RSS

Сайт Жигайлівської загальноосвітньої школи

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входу
Логін:
Пароль:

Історія села

Село моє рідне, у тихім розмаї

Про тебе я пісню веселу співаю.

Лежить моє тихе село у долині,

Немов би сховалось, як пташка в калині.

В зелених деревах, хатинки біленькі,

Собі виглядають - такі чепурненькі.

Поглянеш навколо - аж серце радіє.

Це ти, милий краю.

Це ти, моя мрією.

 

Село Жигайлівка засноване у 70-х роках XVII століття, вихідцями з Правобережної України. Тут була козача сотня. Основним заняттям жителів було землеробство.

Красива і багата наша земля. Десь до середини сімнадцятого століття у краях Тростянеччини панували практично незмінені людиною ландшафти. Це була окраїна українсько - російської землі, яка піддавалася постійним розбійницьким і грабіжницьким набігам татар, - незаселене «дике поле».

Господарське освоєння земель тут співпадає з початком їх заселення з метою оборони східних кордонів Київської Русі та Литовсько - Польської держави, пізніше - південних кордонів Російської імперії. Передусім були розорані рівнинні простори степів із найродючішими грунтами - чорноземами. Потім розпочалося вирубування лісів, які займали величезні площі на правобережжі Ворскли, у долині річки Боромля, вздовж берегів менших річок (у нашому селі це річка Козинка) і струмків, по ярах і балках межиріч. На даний момент понад 30 % території Тростянецького району займають вкриті лісом площі.

Поблизу нашого села виявлено поселення раннього залізного віку. В 1804 році неподалік від села знайдено скарб із 1450 римських монет (І ст..до н.е.- II ст..н.е.),в 1964 році - срібні посудини ранньовізантійської роботи IV -V ст.

У 1870 році у селі Жигайлівка розквартирувалися особовий склад та штаб 1-го дивізіону 9-го уланського Бургундського Його Королівської Величності Принца августа Віртембергського полку.

У 1880 році на території нашого краю були розквартировані підрозділи 10 -го уланського Одеського полку. У нашому селі його перший ескадрон першого дивізіону.

Згідно перепису 1732 року працювала церковноприходська школа, де навчався один учень.

Як окрема освітня установа, школа засновується у 1845 році. У 1907році було збудовано дерев'яне приміщення школи,обкладене цеглою, на три класні кімнати, загальною площею 60 кв. сажнів. У цьому ж приміщенні була квартира для вчителя. Територія школи складала 417кв.сажнів. Крім того, на початку XX століття діяло земське народне училище та однокласна церковноприходська школа.

У 70-х роках XIX століття в селі було всього 124 чоловіки грамотних (4,09%). Серед них: 11 дворян,3 солдат, 2 міщанини та 108 державних селян, в т. ч. 91 чоловік і ЗО жінок.

Перша церква була побудована зразу після заснування села: у 1681   році вже діяла Покровська церква.

Наприкінці дев'ятнадцятого століття -початку двадцятого століття у селі Жигайлівка разом з поміщиком Власовським землею володіла княгиня Карпова (Губенко). За переказами старожилів вона була родичкою Остапа Вишні(Павла Михайловича Губенко)

Хоча кріпосне право в 1861 році було відмінено, та й Жигайлівка була козацька слобода, але в княгині Карпової були панські люди. Все населення, яке проживало по правому березі річки Боромля (крім Чернеччини) належало Карповій.

Один із випадків початку двадцятого століття. Княгиня була стара. Господарством керував економ. Людей погано годували, додавали в хліб вівсяне борошно. Кріпаки не насмілювались пожалітися княгині. Та коли приїхав молодий князь, який мав прогресивні погляди на життя, він порадив таке : молоді хлопці та чоловіки стали на коліна та руки і почали іржати,кидаючи ногами

назад. На запитання княгині: «Що сталося з людьми?» княгині відповіли : «Годуєте людей вівсом - от вони і заіржали». Після цього випадку ситуація змінилася у кращу сторону.

Рябоконь Микита Миколайович (1876 року народження) був у княгині Карпової (населення її називало Губенша) кучером. Розказував, що возив ЇЇ у Семереньки назустріч з Пешковою (матір'ю Горького), яка приїздила туди до родичів(Семереньківських поміщиків).

Кириченко Параска Прохорівна (1900року народження) розповідала, що княгиня полюбляла ,коли їй при зустрічі вклонялися діти. Під час поїздки по селу малеча вибігала з хат, становилася на коліна, а вона обсипала їх довгими цукерками з китицями.

А ось випадок ,як розбагатів місцевий житель Букша. Коли Катерина II розігнала Запоріжську Січ,то Іван Букша мусив повернутися додому. Батьки були старі, та і в нього за душею не було нічого. Підходив до лісу. Назустріч вийшов озброєний чоловік.  Він відібрав у Букші сало з хлібом. Потім сів перед ним та став демонстративно їсти - ножем собі в рот класти шматочки. А Букша підлучив момент та й вдарив по ножу -таким чином вбив розбійника. Підійшла ніч і попросившись на ночівлю Букша розповів про себе : хто, куди та звідки йде. А господар сказав : «І наш син десь по світу вештається. Та не так його жаль, як пояска» .Тоді Букша згадав про дивний пояс розбійника з лісу. Діждавшись ранку, повернувся на місце пригоди - зняв з мертвого пояс. А в поясі повно золотих. Повернувшись додому хлопець купив землі, худобу, оженився і став найбагатшим селянином.

Поміщик Костянтин Власовський прославився своїм хистом художника. Його картини «Дегтярів яр. Жигайлівка.» «Літній день в Малоросії» зараз знаходяться у фондах Сумського Художнього музею.

        Знайомство з історичним минулим Тростянеччини засвідчує, що тут споконвік жили волелюбні,хоробрі, сміливі, талановиті, хазяйновиті люди, котрі гаряче люблять свою землю, вміють вирощувати на ній хліб, знають йому ціну і завжди готові героїчно її боронити від недругів,хлібом - сіллю і дзвінкою піснею завжди зустрічати дорогих гостей і друзів.

Точний час
Гаряча лінія

Цей день в історії
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання
Пошук
Календар


Адміністратор сайту: Скороход Анатолій Миколайович © 2019
Конструктор сайтів - uCoz